[an error occurred while processing the directive]

Відгуки, статті та матеріали про акцію та серіал: cтатті та інтерв'ю

[an error occurred while processing the directive]

Мирослав Попович, академік НАН України, директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди.


«ВЗЯТИ З МИНУЛОГО КРАЩЕ І ВІЧНЕ»


    Все життя мені над усе хотілося зрозуміти світ, в якому я живу, побачити смисл історії нашого часу. Чи можливо це? Чи має історія смисл взагалі? Я сподіваюся, що так, хоча дуже часто він надто прихований, свідомо заплутаний. Війна як можливість стоїть за кожною дією в політичному просторі. Блеф, чи реальна погроза? - така ігрова семантика всієї політики: ніхто не повинен вгадати наперед, чи політик часом не блефує.

Великим змістовним досягненням авторів фільму "Собор на крові" є те, що вони інтуїтивно вловили цю тенденцію і відповідно побудували драматургічний стрижень свого масштабного відеолітопису. Дія розпочинається серією "Народження великого блефу" - щодо підступних задумів Гітлера, який намагався розіграти українську карту задля своїх імперських зазіхань. А завершується серією "Тріумф великого блефу" - незаперечною військовою і політичною перемогою сталінського плану возз"єднання українських земель в кордонах радянської імперії.

Цілком природно, що різні люди, знайомлячись з таким осмисленням історичних подій, оцінюватимуть їх кожен по-своєму, в залежності від моральних засад, політичних уподобань. Але ж це не привід для того, щоби перекручувати самі історичні факти! Великий ключовий сенс я вбачаю у стислому гаслі, що міститься в назві всеукраїнської акції "Єдина держава - спільна історія". Не можна шматувати на власний розсуд минуле, відбираючи з нього лише те, що саме тобі і саме сьогодні довподоби. Радянська Україна була червоною тінню УНР. Ми всі постали з цієї тіні, яка в ході 70-літньої історії набула плоті і крові. Саме тому нашою державою є і та держава, яка започаткована універсалами Центральної Ради, і та, яка продовжила історію після гетманського перевороту, і жовто-блакитна УНР - і водночас червона УРСР.

Звичайно, приймаючи державну тяглість, не можна приймати політичні традиції всіх її урядів: вони настільки різні, що тодішні політики вважали за краще говорити про різні держави, а не про уряди. Але нащадки мусять брати на себе відповідальність за всю історію. Тоді разом із нею можна взяти і все, що було в ній кращого і вічного. А для цього треба перш за все знати її і розуміти.

Ще один важливий позитив: фільм "Собор на крові" неспростовними фактами буквально перекреслює хибну звичку називати увесь широкий спектр українського національно-визвольного руху бездумно-свавільним псевдо "бандерівщина". Великим впливом на українську еміграцію в Парижі мали прихильники засад Української народної республіки, що орієнтувалися на табір західних демократій. Перед війною в Кракові було створено Український центральний комітет на чолі з доцентом Ягєллонського університету Володимиром Кубійовичем. В окупованому німцями Львові діяла Українська національна рада, очолювана націонал-демократом Костем Левицьким, а в Києві аналогічним органом керував колишній ректор Політехніки Микола Величківський. Великий вплив на розвиток антитоталітарного руху мав духовний лідер, митрополит Андрій Шептицький. Та й сама ОУН, як відомо, ділилася на два нетотожніх осередка - Андрія Мельника і Степана Бандери. Останній, до речі, з десяти років найзапеклішої боротьби (1934-1944) більше як вісім провів у польській тюрмі і німецькому концтаборі.

Як не парадоксально, але вплив ОУН на Західній Україні став монопольним чималою мірою завдяки…НКВС. Повністю розгромивши легальні структури на цих землях, сталінський режим залишив тільки підпілля, а воно, природно, було оунівським. Все, що було колись українським національним громадським життям перетворилося на опору воєнізованої терористичної організації і діяло під гаслом: "Побудуєш незалежну Українську державу або загинеш у боротьбі за неї". Наочна ілюстрація до тези: "Терор породжує терор, нетерпимість спонукає до нетерпимості"!

Для всіх українських громадян і особливо для тих, хто жив в ті часи, не кажучи вже про тих, хто воював, дуже гострим і болючим є непросте питання: як оцінювати відносини між ОУН і нацистським режимом? У підсвідомості багатьох досі зберігаються зфабриковані радянською пропагандою стереотипи, коли оунівців навіть іменували в листівках "німецько-українськими націоналістами".

Існує великий архів документів (в тому числі і німецьких), які переконливо спростовують цю фальсифікацію. У фільмі "Собор на крові" наводиться чимало таких незаперечних фактів, які доводять, що ані ОУН Мельника, ані ОУН Бандери не були колабораціоністами в прямому розумінні цього терміну. Вони від самого початку свого співробітництва з німцями (а починалося воно за багато років до того, як Гітлер став фюрером) висували певні політичні умови. А коли стало очевидним, що ці умови виконані не будуть, пішли на опір окупаційним властям.

Однак я не погоджуюсь із беззастережними заявами, нібито керівництво ОУН очолило боротьбу проти обох загарбників - і коричньового, і червоного. І Мельник, і Бандера намагалися використати будь-яку можливість, аби Україна отримала статус хай і союзної з Німеччиною, однак автономної держави, як, скажімо, Словаччина того часу. В той час як Гітлер та його оточення і слухати не хотіли, щоб хтось на захід від Уралу, окрім німців, мав право носити зброю. Це примусило обидва крила ОУН почати просування до своєї мети явочним шляхом, що автори "Собору на крові" влучно назвали політикою доконаних фактів.

Чи мала така політика хоч якийсь шанс на успіх? Безперечно, ні. Втім, автори фільму вже на початку ставлять інше слушне питання. Польща так само, як і Україна, була часткою Російської імперії. Чому ж у боротьбі за незалежність українським самостійникам не вдалося вибороти те, що спромігся досягти Юзеф Пілсудський зі своєю "правицею"? Справа в тому, що існує один-єдиний можливий шлях, на якому перемагають національно-визвольні рухи: шлях національної солідарності. На цьому шляху і виграла Польща, де міжпартійні чвари і соціальні суперечності відступили перед загрозою повної втрати незалежності від Росії. Національна солідарність - це як кохання і як гроші: або вона є, або її немає. Тоді в Україні її не було. Погодьтеся, є тут над чим замислитися сьогодні, за місяць до конституційних, парламентських змагань, що можуть стати вирішальними в усій нашій історичній долі.


[an error occurred while processing the directive]