[an error occurred while processing the directive]

Відгуки, статті та матеріали про акцію та серіал: cтатті та інтерв'ю

[an error occurred while processing the directive]

Анфія Петровська, журналіст (Хмельницький)


«ЩО БУЛО, ТО БУЛО: І ДОБРО, І ЗЛО»
(Роздуми про фільм «Собор на крові»)

Кажуть, що найстрашніша зброя - це спомин, тобто, минуле.Бо трактувати його можна по-різному. І саме нашу історію, історію держави нашої Української, було дозволено історикам і не історикам писати по-різному. Перетолочена, перекручена на догоду вождям різного кшталту, вона, історія наша "подавалась" нам то жалюгідною, то переможною, а то і не вартою уваги. Так, наче і не стояли за отими історичними товстими книжками живі люди, живі долі, що становили усі разом великій нарід.

Ідеологи різних напрямків писали і виписували історичні факти і як докази, приводили орігінали різних архівних документів, доводили, що лише їхня версія - єдино вірна. Так, так, саме версія! Бо історія наша перетворилась на версії, до того, ще й абсолютно протилежні.

До прикладу. Ще з радянських часів слова "націоналізм", "націоналіст" вважалися ганебними, навіть кримінальними. А слова "самостійна Україна", як зрада Батьківщині. А яку історію ми вивчали? Історію Радянського СоюзуІ І десь там, ледь-ледь помітною, пробивалася підкоригована історія України, де обов"язково паплюжилась уся національна боротьба і стверджувалась ідея, що тільки у " великій сім"ї народів…" Ну і т.ін.

Але повернусь до слова "націоналіст". Як на мене, то націоналіст, це кожен з нас, бо усі ми, самі того не помічаючи, втілюємо в життя свої ідеї націоналізму. Моя найближча подруга-росіянка, розмовляє на російській мові. щоправда, досконало володіє і українською. Я розмовляю українською і російською. Вона має величезний обсяг знань з російської культури, пишається своїм російським походженням, своїм народом. Хіба це не націоналізм? Я теж пишаюсь своїм українським походженням, своїми духовними цінностями. Це - мій націоналізм. Разом з тим ми поважаємо один одного. А спілкуємося, як самі забажаємо: українською чи російською. І вважаємо, та що там вважаємо, ми впевнені: ми - націоналісти. І нічого, ні жахливого, ані кримінального у цьому немає.Мій близький родич, що відсидів у радянських таборах 15 років за "націоналізм", а простіше за публікацію свої збірки поезій про любов до України, сказав мені буквально так: "Націоналіст справжній ніколи не буде зневажати ні людину іншої національності, ні її культуру, ні її мову. І знаєш чому? Поважає себе, своїх предків, свою землю і свої духовні надбання.Лише повагою до людей можна ствердити і побудувати Українську державу!"

Нині на території України проживають люди усіх національностей. І грузини, і вірмени, і азербайджанці, і татари, росіяни, євреї, …Як вони розмовляють? На своїй рідній мові. Їхні діти ходять до наших українських садочків, українських шкіл, навчаються у ВНЗ, проте вдома, в родинному колі панує їхня рідна мова, вони дотримуються свої звичаїв і традицій. А це не націоналізм? Про що я? Та про те, що "націоналізм" - це не соромно, це - престижно, і це викликає лише повагу.

А нам давно вже, і конче потрібно знати свою історію, такою як вона є і була насправді. І про національну боротьбу, починаючи з часів Б.Хмельницького, і про ОУН, і про УПА. Хочемо ми це визнавати, чи не хочемо, усе це було в нашій історії. І криваві розправи, і запеклі бої, і розстріли "інакшемислячих". Ми досі схожі на малих дітей, яким показують пальчиком на дядечку з червоною зіркою на кашкеті і кажуть: "Він - хороший!, а отой з тризубом - він поганий!". Перевівши цей гуртик дітей через дорогу, знову тицяють пальцем: "Отой дядечко з тризубом - він хороший, а отой з зіркою - поганий". Плутанина різних іделогій, трактування історії під протилежні ідеї, це абсурд.Така собі гра зі свідомістю народу, що привела нас усіх до тупика і хаосу. А ще тавро, яким нагородили і поділили навпіл цілий народ. Бо якщо ти з Західної України - то ти бандит і бандеровець, а значить ворог. А коли ти із Східної, то ти партизан - і герой, і, друг, і товариш, і брат. І хоча Україна у нас одна, і самостійна, і соборна, цю ідеологію - треба чесно визнати! - нам нав"язують ззовні. Однак люди на це не ведуться. Мирно співіснують, одружуються, гостюють один в одного, дружать родинами.

Але повернімося до нашої історії. Зараз на каналі "1+1" демонструється фільм "Собор на крові". Розповідь чітка, ясна і конкретна, з фактами і документами. Без відхилень убік будь-якої ідеології. Мабуть тому фільм так легко сприймається і абсолютно зрозумілий у всіх аспектах. У ньому правда, безкомпромісна, така, якою вона була, а значить і залишилася, бо загально відомо, в минулому неможливо щось змінити. А ще за текстом, за сюжетом, за розповіддю - живі люди. Саме живі, зі своїми сумнівами, помилками, боротьбою.У чомусь сміливі і мужні, а у чомусь знищені і переможені. Чи не переможені? Бо якже тоді пояснити виникнення соборної і самостійної України? Виходить, уся їхня праця, жертви, навіть помилки все-таки не були марними. Ми дуже і дуже мало знаємо історію боротьби за незалежність України. І саме тому факти, події, які так якраво і неупереджено подані у фільмі, допомагають нам усе зрозуміти і прийняти. Навіть затятим противникам соборності нашої. Все це було і було насправді. І усе це треба знати.

У суспільстві час від часу лунають заклики до примирення і прощення. Знаю, порівняння річ невдячна, та й викликає завжди негативні емоції. Та все ж.. "За кого ви билися на війні? За Сталіна, за Батьківщину, чи за свою родину, свій дім?" - запитала я ветерана Великої ВІтчизняної, Героя Радянського Союзу. "Коли на голову летять бомби, а повз тебе свистять пулі, і кожна з них може влучити саме в тебе, повір, ніяких пафосних і високих думок про партію, Сталіна не було. А ось рідні обличчя - так, і дім - теж. Усе це проносилося перед очима. За них і билися. А дім - це і є твоя Батьківщина", - відповів він.

Так за що ж все-таки воювали наші батьки, старші брати? Та кожен за своє.Українці - за Україну, росіяни - за Росію, грузини - за Грузію, …Кожен за свою землю, за свох рідних і близьких, бо такою є природна сутність людини. Вона захищає те, що любить найдужче. А що захищали вояки УПА? Вірно! Ту ж саму Україну, ту ж саму землю, ті ж самі верби над рікою, ті ж самі зоряні ночі. Бо теж -любили усе - найдужче.

Панове, то на чому будемо "примирятися"?Що будемо прощати? Любов до рідної землі? А хто сказав, що це гріх?
І ще питання. Хто і що не може простити, пробачити?
Те, що геніальний Сталін дозволив фашистам дійти аж до Москви? Так, простили. Мало того, ще й прославляли...за мудрість. А те, що улюблений вождь знищував у катівнях і таборах свій же народ? Простили?Теж простили. І чомусь не помітили того факту, що, звинувачуючи вояків УПА в убивствах своїх людей, зовсім забули про катів-енкаведістів, що тисячами розстрілювали невинних людей.Теж своїх.

Нам усім потрібно зробити просту річ - опом'ятатися!
Так, усе це було, Це доведений факт. І це наша історія, це наше минуле. Але все, що було, було нашим життям. І було воно спільним: добро і зло, правда і брехня.

Нам же в сьогодненні потрібна, можливо, як ніколи - Любов. Щоб жити і творити Україну. Скористаймося нашою Історією. І у них, у всіх - вояків УПА, і бійців Червоної Армії навчимося любити свою Батьківщину. І промовляйте, будь ласка, це слово з наголосом на першому складі.




[an error occurred while processing the directive]