[an error occurred while processing the directive]

Відгуки, статті та матеріали про акцію та серіал: cтатті та інтерв'ю

[an error occurred while processing the directive]

Інтерв'ю з Сергієм Олійником, кінорежисером і телепродюсером (Київ).


«ЦЕ ФІЛЬМ - ВЧИНОК»


Як Ви сприйняли фільм "Собор на крові"?
Фільм викликав широку гаму почуттів, але слова напрошувалися тільки одні: "Бідна, бідна Україна," - казав я собі після перегляду практично кожної серії фільму. Треба віддати належне авторам серіалу, і в першу чергу Ігорю Кобрину, бо створення такого фільму - це вчинок. Думаю, автори добре усвідомлювали, що проблема, яку вони розробляють, дуже гостра, і фільм матиме багато опонентів. І все ж вони не побоялися вибудувати тему так, що кожному глядачеві стає зрозуміло, як жорстоко маніпулювали і гралися долею нашого народу.


Чи вважаєте ви дослідження національно-визвольного руху часів Другої світової війни актуальним і потрібним сьогодні?
Безперечно, адже ми зовсім не знаємо своєї історії, а історії національно-визвольного руху особливо. Жителі східних і південних регіонів мають про це взагалі дуже викривлене уявлення, запозичене ще за радянських часів. "Бендерівці" ще й досі в їх розумінні зрадники й вороги. Наведу приклад з власного досвіду. Я виріс в центрі України і був вихований на радянських міфах. Коли на початку 90-х років, вже маючи вищу освіту, мені довелося їхати в Івано-Франківськ, я боявся цього відрядження і вважав, що там живуть "бендерівці". Добре пам'ятаю, що був вражений добротою, вихованістю, доброзичливістю людей, яких там зустрів, і вже тоді замислився над неправдивістю радянської ідеології. Саме там, до речі, я вперше відчув себе українцем. Вважаю, що "Собор на крові" треба транслювати не вночі, як це планується, а у зручний для глядачів час. Його повинен показувати не один канал і не один раз, тому що фільм дуже змістовний, насичений інформацією, яку не можливо відразу запам'ятати і осмислити. Має існувати загальнодержавна програма, присвячена освіті і вихованню нації, але жодна з державних структур не піклується про це. Я часто замислююся над тим, чому так відбувається. Але дивлячись на обличчя наших депутатів, відповідь напрошується сама по собі. Ті, хто мають владу, абсолютно не цікавляться національною культурою, і поки вони вирішують свої бізнесові проблеми, у нас в країні зростає втрачене покоління манкуртів, що не знає якого ми роду і чиї ми діти.


Мені здається, що Президент все ж таки піклується про національну ідею. Закон про голодомор, пам'ятник у Бродах, указ про святкування про 100-річчя Шухевича - яскраві тому свідчення.
Все це - акції, а не спрямована державна політика. Вони не приносять серйозних результатів. Наприклад, щоб вирішити проблему порозуміння ветеранів Другої світової війни, треба, насамперед, заповнити інформаційний вакуум у цьому питанні. І "Собор на крові" - тільки невеликий крок на цьому шляху, але й він надзвичайно важливий.


Які проблеми фільму Вас особливо зацікавили?
Для мене зовсім новою була хвилююча історія Закарпатської Русі, повагу і багато роздумів викликала складна, але яскрава особистість С. Бандери, а особливо мене вразила історія УПА і велична постать Тараса Бульби-Боровця. Я з болем спостерігав за внутрішніми конфліктам національно-визвольного руху, одвічною боротьбою за гетьманство, яка є прокляттям нашого народу, тим що завжди руйнувало кращі починання. Хоча у фільмі є і такі трактування проблем з якими я не згоден.


Як Ви оцінюєте фільм з професійного погляду?
Коли фільм подобається, не виникає бажання детально його препарувати. Відчутно дуже велика робота, яке вкладена у цей фільм. Головна заслуга "Собору на крові" у високій емоційності, що є для документального кіно дуже цінним. Якщо, скажімо, попередній, дуже довгий серіал студії "Дзеркало історії" здається мені дещо дидактичним, то у цій кінострічці є вдалими і поєднання кінохроніки та комп'ютерної графіки, і роздуми автора над подіями, і жанрові рішення, і особливо музика, що надає глибоко мінорний, болючий настрій усьому серіалу.


Питання до Вас як до продюсера. Чи важко працювати з такими великими історичними документальними матеріалами?
В Україні працювати продюсером взагалі неможливо. Якщо в Росії фільм коштує, наприклад, 100 тисяч, то російський телевізійний ринок закупить його за 200-250 тисяч. Після виплати податків у найгіршому випадку щось таки залишається і можна буде створювати нові фільми. Ця ситуація, багато в чому, склалась дякуючи законам про кіновиробництво, які "лобіювали" і проштовхували небайдужі до мистецтва депутати Думи. В Україні фільм теж коштує 100 тисяч, але українські канали можуть придбати його лише за 50 тисяч. Ніяких законів про пільги чи зменшення податків на діяльність в галузі культури у нас немає. Доводиться шукати спонсорів і вигадувати що тільки зможеш, щоб окупити витрати. Ігор Кобрин, як і кожний продюсер, вкладає у роботи практично власні гроші. Думаю, він чудово розумів, що такий фільм як "Собор на крові" на принесе йому великих прибутків. Але зробив свою справу і створив фільм, який не залишає байдужим нікого. В цьому, підкреслюю, виявилася мужність команди студії "Телекон".


Демонстрація "Собору на крові" є складовою акції "Єдина держава - спільна історія". Наскільки я розумію, така загальнонаціональна акція по перегляду документального історичного серіалу відбувається в Україні вперше. Як Ви ставитесь до ідеї проведення таких кампаній?
Позитивно... Але я знову-таки не розумію наскільки можливе проведення таких акцій в умовах повної байдужості держави. Взагалі я вважаю, що було б не погано під час акції розіслати цей фільм кожному депутату і чиновнику, кожній партії. Хай би вони не тільки ознайомилися з історією, а й впізнали б в тих далеких постатях себе, зробили якісь висновки. Фільм не залишає місця спокою, примушує думати про сьогодення, історія сама підказує нам відповіді на сучасні проблеми, тому такий акт був би дуже корисним.


У межах акції будуть розповсюджуватися диски фільму. Це теж новина для України. Скажіть, будь-ласка, чому не тільки документальне, а й художнє національне кіно практично зовсім не представлене на ринку кінопродукції?
Наша країна дуже русифікована, і народ, нажаль, обходиться без українського кіно. Тому й потрібна розумна, цілеспрямована державна програма українізації, яка б охоплювала не тільки вивчення української мови й усі сфери життя. Стосовно дисків, дозволю собі парадоксальну думку. Реаліям суперечити неможливо - як тільки фільм буде випущений на ліцензійні диски, він відразу потратить до "піратів". І от з ними я пов'язую найбільші надії в популяризації цього вкрай потрібного фільму. До речі, я вважаю, що "Собор на крові" належить до таких творів, якими будуть користуватися, які постійно знаходитимуть свою аудиторію і не втратять швидко свій рейтинг, як це завжди відбуваються з різноманітними хітами.


Ви маєте великій досвід роботи на телебаченні. Які проблеми українського телеекрану Ви вважаєте найважливішими?
Я думаю, що телебаченню не вистачає потужного, а не такого як він є зараз, каналу "Культура" і глибоких культурологічних програм на кожному з каналів. Справа в тому, що телебачення сьогодні приймає участь у дуже страшному процесі дебілізації українського суспільства, і думає лише про гроші і свої прибутки. Їх цікавлять тільки легковажні матеріали. Доходить до того, що у програмі "Смачно з Б. Бурдою" ми вимушені подавати цікаву і корисну інформацію через шлунок. Виключенням був канал "1+1", який намагався і намагається ще й сьогодні не забувати про патріотичну і інтелектуальну лінію. Реалізувати щось пристойне на телебаченні дуже важко, бо канали не мають можливостей навіть перекрити виробничі витрати. Я, до речі, вже два роки не можу "пробити" програму з такою поважною і цікавою людиною як В.Коротич. Але приклад команди Ігоря Кобрина надихає, і слідом за ними ми будемо намагатися підняти з колін наше телебачення і створювати такі ж конче потрібні суспільству фільми і передачі, як "Собор на крові".




[an error occurred while processing the directive]